ЦЯ ДІВЧИНА НЕ ПРОСТО ТАК, МАРУСЯ. ЦЕ – ГОЛОС НАШ. ЦЕ – ПІСНЯ. ЦЕ – ДУША

 

Цього року виповнюється 400 років – напівлегендарній українській народній співачці та поетесі часів Хмельниччини Марусі Чурай. Чи  була Маруся історичною постаттю, історики дискутують і нині. Але незаперечним залишається одне – вона стала символом української пісні, яка була і є душею нашого народу.  Марусі Чурай приписують авторство близько 40 пісень.  Її пісні  будили в людях мужність у боротьбі за народну волю, а своєю ліричністю зворушували душу й серце.                                               

Постать Марусі  надзвичайно приваблювала українських авторів, про неї написано чимало літературних творів:  Григорій Бораковський   "Маруся Чурай – українська піснетворка", Кирило Тополя  "Чари", Левко Боровиковський  "Чарівниця", Степан Руданський  "Розмай",  Володимир Александоров  "Ой не ходи, Грицю…", Марко Кропивницький "Дай серцю волю, заведе в неволю", Михайло Старицький "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці", Ольга Кобилянська  "У неділю рано зілля копала", "Маруся Шурай" Івана Микитенка… А одним із найвідоміших творів  став історичний роман у віршах "Маруся Чурай" Ліни Костенко, відзначений Шевченківською премією у 1987 році.